PD
Взаємно)
Size: a a a
2017 May 12
АM
В
13 травня
1795 - народився Павел Шафарик, чеський філолог, ідеолог слов’янської єдності. Визнавав окремішність української та російської мов
У 1842 році Шафарик видав книжку «Слов'янський народопис» («Slovanský Narodopis»). Ця невелика за об'ємом книжка заклала основи слов'янської етнографії і користувалася величезним успіхом. Друге видання вийшло у тому ж 1842 році, а третє — у 1843 році.
Частиною видання була етнографічна карта «Слов'янські землі». На цій карті, на думку Ростислава Сосси, чи не уперше виділені серед слов'янських народів «малоруси», які показані як окремий народ з власним етнічним ареалом, котрий вельми достовірно збігається з українським етномовним простором на першу третину XIX ст.
Також у Празі Шафарик створив фундаментальну працю «Слов'янські старожитності» («Slovanské starožitnosti»), в якій закладені основи вивчення історії слов'ян. Зокрема у цій книзі Шафарик доводив індоєвропейське походження слов'ян та визнавав окремішність української та російської мов. Також, на відміну від більшості сучасних йому чеських учених, визнавав словаків за окремий від чехів народ. Проте виступав за застосування для обох народів єдиної літературної мови.
За життя Шафарика були видані два томи «Слов'янських старожитностей». Третій том був підготований до друку і виданий уже після його смерті — у 1865 році.
Шафарик брав активну участь у Слов'янському конгресі, що відбувся в 1848 році у Празі. Спочатку він навіть був обраний головою конгресу, але відмовився від цієї посади і на це місце був обраний Палацький. На конгресі Шафарик виголосив знамениту промову, в якій викривав облудність суджень про слов'ян їхніх сусідів (німців, мадярів, італійців), що вважали слов'ян нездатними до повної свободи і до вищого політичного життя.
Тарас Шевченко присвятив Шафарикові поему «Єретик». У віршованій присвяті є зокрема такі слова:
Слава тобі, любомудре,
Чеху-слов'янине!
Що не дав ти потонути
В німецькій пучині
Нашій правді.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Павел_Йозеф_Шафарик
1849 - народився Панас Мирний (Рудченко), укр. письменник
Літературні інтереси Панаса Мирного тісно поєднувалися з його громадською діяльністю. Ще за молодих років він був зв'язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія», який був утворений у Полтаві; під час обшуку в нього були знайдені заборонені політичні видання.
Підтримував Панас Мирний тісні зв'язки з багатьма діячами української культури — Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком. Як член комісії міської думи він бере активну участь у спорудженні пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві.
Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з відозвами, в яких закликає до боротьби за свободу й рівноправність жінок. Співпрацює з журналом «Рідний край», який 1905 почав видаватися в Полтаві. У ряді своїх творів («До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців») відгукується на революційні події.
Коли 1914 року було заборонено вшанування пам'яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення діями російської влади. Не дивно, що 1915 поліція розшукує «політично підозрілу особу» Панаса Мирного.
Через те, що письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та й для офіційних властей була таємницею. Та річ ще й в тому, що Панас Мирний, як людина виняткової скромності, вважав, що треба дбати не за популярність своєї особи, а за працю на користь народові.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Панас_Мирний
https://www.youtube.com/watch?v=fNDV_5hMsXc
1795 - народився Павел Шафарик, чеський філолог, ідеолог слов’янської єдності. Визнавав окремішність української та російської мов
У 1842 році Шафарик видав книжку «Слов'янський народопис» («Slovanský Narodopis»). Ця невелика за об'ємом книжка заклала основи слов'янської етнографії і користувалася величезним успіхом. Друге видання вийшло у тому ж 1842 році, а третє — у 1843 році.
Частиною видання була етнографічна карта «Слов'янські землі». На цій карті, на думку Ростислава Сосси, чи не уперше виділені серед слов'янських народів «малоруси», які показані як окремий народ з власним етнічним ареалом, котрий вельми достовірно збігається з українським етномовним простором на першу третину XIX ст.
Також у Празі Шафарик створив фундаментальну працю «Слов'янські старожитності» («Slovanské starožitnosti»), в якій закладені основи вивчення історії слов'ян. Зокрема у цій книзі Шафарик доводив індоєвропейське походження слов'ян та визнавав окремішність української та російської мов. Також, на відміну від більшості сучасних йому чеських учених, визнавав словаків за окремий від чехів народ. Проте виступав за застосування для обох народів єдиної літературної мови.
За життя Шафарика були видані два томи «Слов'янських старожитностей». Третій том був підготований до друку і виданий уже після його смерті — у 1865 році.
Шафарик брав активну участь у Слов'янському конгресі, що відбувся в 1848 році у Празі. Спочатку він навіть був обраний головою конгресу, але відмовився від цієї посади і на це місце був обраний Палацький. На конгресі Шафарик виголосив знамениту промову, в якій викривав облудність суджень про слов'ян їхніх сусідів (німців, мадярів, італійців), що вважали слов'ян нездатними до повної свободи і до вищого політичного життя.
Тарас Шевченко присвятив Шафарикові поему «Єретик». У віршованій присвяті є зокрема такі слова:
Слава тобі, любомудре,
Чеху-слов'янине!
Що не дав ти потонути
В німецькій пучині
Нашій правді.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Павел_Йозеф_Шафарик
1849 - народився Панас Мирний (Рудченко), укр. письменник
Літературні інтереси Панаса Мирного тісно поєднувалися з його громадською діяльністю. Ще за молодих років він був зв'язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія», який був утворений у Полтаві; під час обшуку в нього були знайдені заборонені політичні видання.
Підтримував Панас Мирний тісні зв'язки з багатьма діячами української культури — Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою, Білиловським, Жарком. Як член комісії міської думи він бере активну участь у спорудженні пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві.
Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з відозвами, в яких закликає до боротьби за свободу й рівноправність жінок. Співпрацює з журналом «Рідний край», який 1905 почав видаватися в Полтаві. У ряді своїх творів («До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців») відгукується на революційні події.
Коли 1914 року було заборонено вшанування пам'яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення діями російської влади. Не дивно, що 1915 поліція розшукує «політично підозрілу особу» Панаса Мирного.
Через те, що письменник, не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та й для офіційних властей була таємницею. Та річ ще й в тому, що Панас Мирний, як людина виняткової скромності, вважав, що треба дбати не за популярність своєї особи, а за працю на користь народові.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Панас_Мирний
https://www.youtube.com/watch?v=fNDV_5hMsXc
