🕷p
Size: a a a
2017 May 13
В
#гетьманат_після_Переяслава
Битва під Конотопом 1659р.
Номінально Гадяцький договір денонсував Переяславську угоду 1654 р. За трактатом про союз з Річчю Посполитою Україна отримала дуже широкі повноваження. Фактично Гадяцька угода 1658 р. проголосила появу на карті Європи нової федеративної держави - польсько-литовсько-української Речі Посполитої. Названі політичні народи об’єднувалися як «вільні з вільними» та «рівні з рівними». Кожна з частин держави мала власну адміністрацію, фінанси, військо, діловодство мало вестися українською мовою, а вища виконавча влада у «Великому князівстві Руському» (таку назву мала отримати козацька Україна) надавалася гетьманові, який затверджувався королем з чотирьох обраних кандидатів. Щоправда, Гадяцький договір так і не набрав чинності та не був ратифікований у повному обсязі польським сеймом.
Після укладення Гадяцької угоди було вирішено розірвати союз із Москвою, що стало фактичним оголошенням війни. У гетьманському маніфесті, що з’явився невдовзі говорилось, що «Москва готує нам ярмо неволі насамперед внутрішньою громадянською війною, а далі... своєю власною зброєю, без усякого приводу з нашого боку». З осені 1658 р. Україна опинилася в стані відкритої війни з Московським царством. Взимку 1659 р. на територію України вступила багатотисячна російська армія під командуванням князя Олексія Трубецького, що мала поставити «изменившего гетмана» на своє місце. Прихід армії Трубецького дарував надію українським опонентам Виговського, які примірялися до гетьманської булави. Проти гетьмана виступили запорожці та частина полків, яких підтримували російські залоги, між Києвом та Ніжином.
Отже, 20 квітня російські війська на чолі з кн. О. М. Трубецьким підступили до Конотопа. За різними даними, у місті тоді знаходилося два (Ніжинський і Чернігівський або Чернігівський і Кальницький), три (Ніжинський, Чернігівський і Кальницький), що найбільш імовірно, або й чотири козацькі полки.
Зустрінуті гарматним і рушничним вогнем, росіяни стали біля міста обозом і почали вести до фортеці шанці та ставити в них гармати. Наступного дня, 21 квітня, до Конотопа з-під Лохвиці підійшов князь Ф. Куракін зі своїми полками. Після того, як він за наказом Трубецького став обозом з іншого боку міста, Конотоп опинився в суцільній облозі.
У джерелах наводяться різні дані щодо чисельності ратних людей, які облягли Конотоп. На думку А. Бульвінського, власне російського війська під Конотопом було, очевидно, близько 70 тис. осіб.
Обложені в Конотопі козаки відмовились як здати росіянам місто, так і принести каяття царю й повернутися в його підданство. Замість письмової відповіді на лист воєводи обложенці кричали, що будуть триматись до останнього, і безперервно стріляли зі стін у шанці з гармат і ручної вогнепальної зброї.
Пересвідчившись, що ані вмовляння, ані демонстрація сили на козаків не впливають, князь Трубецький віддав наказ стріляти по міських укріпленнях і по самому місту з усієї наявної в його війську артилерії. У відповідь козаки 26 квітня здійснили вилазку «багатьма людьми» на шанці полку Трубецького. У короткому бою під міськими стінами росіяни взяли полонених, які повідомили, що з ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким у місті перебуває лише 4 тис. козаків і місцевих жителів.
Очевидно, покладаючись на свою величезну перевагу в живій силі, князь Трубецький вирішив 29 квітня узяти місто штурмом, який тривав 5,5 годин. Росіянам удалося в багатьох місцях зійти на стіни міста із знаменами та барабанами і спалити вежу, проте козаки вчинили запеклий опір царським військам і збили їх зі стін. Після цього Трубецький віддав наказ про відступ. Росіяни надовго застрягли в облозі Конотопської фортеці. Безпрецедентна стійкість оборонців Конотопа дозволила І. Виговському буквально по крихтах зібрати вірні козацькі полки, закликати на допомогу кримську орду, мобілізувати полки волонтерів із Польщі, Молдавії, Валахії, Трансильванії.
Битва під Конотопом 1659р.
Номінально Гадяцький договір денонсував Переяславську угоду 1654 р. За трактатом про союз з Річчю Посполитою Україна отримала дуже широкі повноваження. Фактично Гадяцька угода 1658 р. проголосила появу на карті Європи нової федеративної держави - польсько-литовсько-української Речі Посполитої. Названі політичні народи об’єднувалися як «вільні з вільними» та «рівні з рівними». Кожна з частин держави мала власну адміністрацію, фінанси, військо, діловодство мало вестися українською мовою, а вища виконавча влада у «Великому князівстві Руському» (таку назву мала отримати козацька Україна) надавалася гетьманові, який затверджувався королем з чотирьох обраних кандидатів. Щоправда, Гадяцький договір так і не набрав чинності та не був ратифікований у повному обсязі польським сеймом.
Після укладення Гадяцької угоди було вирішено розірвати союз із Москвою, що стало фактичним оголошенням війни. У гетьманському маніфесті, що з’явився невдовзі говорилось, що «Москва готує нам ярмо неволі насамперед внутрішньою громадянською війною, а далі... своєю власною зброєю, без усякого приводу з нашого боку». З осені 1658 р. Україна опинилася в стані відкритої війни з Московським царством. Взимку 1659 р. на територію України вступила багатотисячна російська армія під командуванням князя Олексія Трубецького, що мала поставити «изменившего гетмана» на своє місце. Прихід армії Трубецького дарував надію українським опонентам Виговського, які примірялися до гетьманської булави. Проти гетьмана виступили запорожці та частина полків, яких підтримували російські залоги, між Києвом та Ніжином.
Отже, 20 квітня російські війська на чолі з кн. О. М. Трубецьким підступили до Конотопа. За різними даними, у місті тоді знаходилося два (Ніжинський і Чернігівський або Чернігівський і Кальницький), три (Ніжинський, Чернігівський і Кальницький), що найбільш імовірно, або й чотири козацькі полки.
Зустрінуті гарматним і рушничним вогнем, росіяни стали біля міста обозом і почали вести до фортеці шанці та ставити в них гармати. Наступного дня, 21 квітня, до Конотопа з-під Лохвиці підійшов князь Ф. Куракін зі своїми полками. Після того, як він за наказом Трубецького став обозом з іншого боку міста, Конотоп опинився в суцільній облозі.
У джерелах наводяться різні дані щодо чисельності ратних людей, які облягли Конотоп. На думку А. Бульвінського, власне російського війська під Конотопом було, очевидно, близько 70 тис. осіб.
Обложені в Конотопі козаки відмовились як здати росіянам місто, так і принести каяття царю й повернутися в його підданство. Замість письмової відповіді на лист воєводи обложенці кричали, що будуть триматись до останнього, і безперервно стріляли зі стін у шанці з гармат і ручної вогнепальної зброї.
Пересвідчившись, що ані вмовляння, ані демонстрація сили на козаків не впливають, князь Трубецький віддав наказ стріляти по міських укріпленнях і по самому місту з усієї наявної в його війську артилерії. У відповідь козаки 26 квітня здійснили вилазку «багатьма людьми» на шанці полку Трубецького. У короткому бою під міськими стінами росіяни взяли полонених, які повідомили, що з ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким у місті перебуває лише 4 тис. козаків і місцевих жителів.
Очевидно, покладаючись на свою величезну перевагу в живій силі, князь Трубецький вирішив 29 квітня узяти місто штурмом, який тривав 5,5 годин. Росіянам удалося в багатьох місцях зійти на стіни міста із знаменами та барабанами і спалити вежу, проте козаки вчинили запеклий опір царським військам і збили їх зі стін. Після цього Трубецький віддав наказ про відступ. Росіяни надовго застрягли в облозі Конотопської фортеці. Безпрецедентна стійкість оборонців Конотопа дозволила І. Виговському буквально по крихтах зібрати вірні козацькі полки, закликати на допомогу кримську орду, мобілізувати полки волонтерів із Польщі, Молдавії, Валахії, Трансильванії.
В
27 травня в полі біля Ніжина відбулися три запеклі бої, у яких втрат зазнали як росіяни, так і козаки на чолі з наказним гетьманом І. Скоробагатенком, а також татари. Оскільки росіяни так і не наважились на штурм міста, військо князя Ромодановського, пограбувавши Ніжинський Пустинно-Тригорський монастир та околиці міста, 1 червня повернулося під Конотоп. Недооцінка Трубецьким важливості захоплення Ніжина, куди він послав недостатньо сил, на думку А. Бульвінського, була однією з головних помилок російського командування в цій війні. Адже в разі оволодіння цим містом та з’єднання військ київського гарнізону й армії Трубецького угруповання гетьманських військ у районі Глухова виявилося б відрізаним від центральних та південних районів Гетьманщини. У цьому випадку гетьманський уряд фактично втратив би зв’язок з північними районами Лівобережжя, які його підтримували. Причиною таких дій Трубецького деякі автори вважають особисту неприязнь між ним і Шереметьєвим.
На початку червня 1659 р. супротивні армії наблизилися одна до одної в очікуванні вирішальної битви. На цей момент дипломатичні переговори І. Виговського завершились ще одним успіхом. Він отримав збройну підтримку Криму - кілька десятків тисяч татарської кінноти, якої бракувало у козаків. До останнього моменту російські воєводи не знали про прихід до Виговського татарських союзників. Трубецький думав, що перемога дістанеться йому без особливих труднощів. Тому не запровадив ретельної розвідки. Блокувавши всі спроби російської сторони добути достовірні відомості про себе, І. Виговський нав’язував царському полководцю генеральну битву на вигідних для себе умовах. Це й стало початком безславного фіналу.
Підтвердивши взаємною присягою договір про спільні дії в цій війні та про надання один одному воєнної допомоги проти будь-якого неприятеля в майбутньому, козаки й татари рушили до Конотопа. Очікуючи на підхід Виговського, Трубецький вирядив йому на зустріч зі своєї армії, яка вела облогу, п’ятнадцятитисячний загін на чолі з воєводами Григорієм Ромодановським, Семеном Пожарським і Семеном Львовим. Проба сил відбулася 24 червня під селом Шаповалівка, де український гетьман розбив передовий роз’їзд супротивника. А 29 червня, якраз в День святих Петра й Павла, Виговський на чолі своїх сил підійшов до Соснівської переправи під Конотопом. Не даючи ворогу опам’ятатися, гетьман з маршу атакував 15-тисячний російський загін, що захищав переправу. Драгуни Виговського відтіснили ворога за річку, а кіннота кинулася йому навздогін. Кримсько-татарське військо було залишено в засідці. Завдавши супротивнику чималих втрат, українські війська вступили в бій полками князя Пожарського, що прийшли на допомогу тим, хто відступав. Після цього Виговський віддав наказ про відхід своїх сил на попередні позиції, вдаючи втечу. Князь Пожарський та інші російські воєводи на чолі основних сил кинулись навздогін й потрапили в засідку. Тільки-но переважна більшість царських ратників переправилася на другий берег річки, як по них із засідки вдарили татари. Тим часом козаки встигли зруйнувати переправу та нижче неї загатити річку. Вода розлилася й унеможливила повернення російської кінноти на свої вихідні позиції. Важка царська кавалерія застрягла в багнистих місцях річки, «справжніх конопотах», як про неї писав один із сучасників подій. Помітивши зі стін Конотопа розвиток бою на переправі та поблизу неї, перейшли в наступ і знесилені облогою полки Гуляницького.
Результатом Конотопської битви стала вже згадана на початку одна з найбільш відчутних і ганебних поразок царських військ другої половини XVII ст. За літописними відомостями, на Конотопському полі полягло від 14 до 40 тисяч царських ратників. Сучасні російські дослідники, намагаючись применшити масштаби конотопської ганьби царської армії, оперують показниками у 3—5 тисяч. Поставити крапку в цій «війні цифр» заважає брак достовірної джерельної інформації. Але невже нині це є найважливішою проблемою? Хіба не більше важить питання, як загалом можна
На початку червня 1659 р. супротивні армії наблизилися одна до одної в очікуванні вирішальної битви. На цей момент дипломатичні переговори І. Виговського завершились ще одним успіхом. Він отримав збройну підтримку Криму - кілька десятків тисяч татарської кінноти, якої бракувало у козаків. До останнього моменту російські воєводи не знали про прихід до Виговського татарських союзників. Трубецький думав, що перемога дістанеться йому без особливих труднощів. Тому не запровадив ретельної розвідки. Блокувавши всі спроби російської сторони добути достовірні відомості про себе, І. Виговський нав’язував царському полководцю генеральну битву на вигідних для себе умовах. Це й стало початком безславного фіналу.
Підтвердивши взаємною присягою договір про спільні дії в цій війні та про надання один одному воєнної допомоги проти будь-якого неприятеля в майбутньому, козаки й татари рушили до Конотопа. Очікуючи на підхід Виговського, Трубецький вирядив йому на зустріч зі своєї армії, яка вела облогу, п’ятнадцятитисячний загін на чолі з воєводами Григорієм Ромодановським, Семеном Пожарським і Семеном Львовим. Проба сил відбулася 24 червня під селом Шаповалівка, де український гетьман розбив передовий роз’їзд супротивника. А 29 червня, якраз в День святих Петра й Павла, Виговський на чолі своїх сил підійшов до Соснівської переправи під Конотопом. Не даючи ворогу опам’ятатися, гетьман з маршу атакував 15-тисячний російський загін, що захищав переправу. Драгуни Виговського відтіснили ворога за річку, а кіннота кинулася йому навздогін. Кримсько-татарське військо було залишено в засідці. Завдавши супротивнику чималих втрат, українські війська вступили в бій полками князя Пожарського, що прийшли на допомогу тим, хто відступав. Після цього Виговський віддав наказ про відхід своїх сил на попередні позиції, вдаючи втечу. Князь Пожарський та інші російські воєводи на чолі основних сил кинулись навздогін й потрапили в засідку. Тільки-но переважна більшість царських ратників переправилася на другий берег річки, як по них із засідки вдарили татари. Тим часом козаки встигли зруйнувати переправу та нижче неї загатити річку. Вода розлилася й унеможливила повернення російської кінноти на свої вихідні позиції. Важка царська кавалерія застрягла в багнистих місцях річки, «справжніх конопотах», як про неї писав один із сучасників подій. Помітивши зі стін Конотопа розвиток бою на переправі та поблизу неї, перейшли в наступ і знесилені облогою полки Гуляницького.
Результатом Конотопської битви стала вже згадана на початку одна з найбільш відчутних і ганебних поразок царських військ другої половини XVII ст. За літописними відомостями, на Конотопському полі полягло від 14 до 40 тисяч царських ратників. Сучасні російські дослідники, намагаючись применшити масштаби конотопської ганьби царської армії, оперують показниками у 3—5 тисяч. Поставити крапку в цій «війні цифр» заважає брак достовірної джерельної інформації. Але невже нині це є найважливішою проблемою? Хіба не більше важить питання, як загалом можна