N
"Про життя"
Пригадується мені одна цікава історія про ті часи, коли я був малий (11-12 років). Навчався я у шостому, а чи у сьомому класі, був успішним у навчанні та загалом все йшло добре. Була в мене тільки одна проблема: соціум мене не спрймав. Для більшості однокласників я був лише потрбіним варіантом на самостійній, або неодмінною запискою на контрольній роботі. Та й приятилював я з одним лише хлопцем. Здається, клас його теж відкидав на другий план, от ми і здружилися між собою.
Цим не обходилося: у нас було спільне бачення усією безглуздості шкільного суспільства. Ми звернули увагу на характери однокласників, їхні вподобання та вчинки і вирішили, що вдіяти таки щось можна. Словом, провіряючи одні ідеї за іншими, наткнулися на цікавий факт. Є певна комбінація у грі "Хрестики-нолики", за якою один із гравців ніколи не потерпить поразки. Детальніше розглянувши усі можливі випадки, прийшли до висновку, що справді - якщо мати послідовність ходів і ходити першим - програти неможливо!
Озброївшись цими "знаннями" спершу привернули увагу класної аудиторії: грали на жарт. Згодом, підтягнулися усі однокласники і вже перед кожним наступним змаганням як і хлопці, так і дівчата уважно спостергіали за рухом олівця і ходом учасника. І так! Безперечно, ми вигравали, або ж у нічию. Ніхто не міг розгадати це, а тому вони, як і всі школярі у віці 11-12 років за все на світі бажали таки перемогти!
Не кінець... Ця ситуація дійшла до абсурду. Усі настільки були схвильвані та збуджені, що ладні були платити за кожну наступну гру, аби тільки ще раз спробувати (і знову зазнати невдачі). Так, я почав заробляти на азартних іграх)) Ще якихось декілька днів назад - я був ніхто, але тепер ? Справді, я і не забороняв вносити кошти, я хотів достатньо насолодитися своєю зверхністю та вийти із другорядного плану.
Ви запитаєте, як все закінчилося? Хтось просік усі родзинку і поскаржився класному керівнику. Вона ж привселюдно прочитала нам моралі та припинила усе це. Звичайно, гроші нікому я не збирався віддавати та й згодом сама ж учиелька наголошувала, що діти самі винні у своїх фінансових втратах. Відтоді багато чого сталося у моєму житті, але я досі згадую цей момент...
Чи залишився я і далі в стороні? - Так. Чи далі я приятелював лише з тим товаришем? - Так. Чи були в мене нові ідеї? - Так. Але я зрозумів, що суспільство - це насправді дуже цікавий механізм)