C
1 червня було запроваджено автоматичну фіксацію порушень правил дорожнього руху (ПДР). З того часу було сплачено штрафів за зафіксовані порушення 37,7 млн грн..
Кілька місяців тому ми писали, що мантра про те що відеофіксація вирішить проблему смертності на дорогах є помилковою.
Перевищення швидкості, виїзд на "зустрічку", порушення правил маневрування та п'яного водіння - ці види порушень всі разом стали причиною 34% смертей на дорогах.
Тобто самостійно перевищення швидкості не складає навіть третини. Водночас за інформацією з доповіді ВООЗ, найбільш масовими жертвами виявляються пішоходи: у 2018 році вони становили 42% померлих внаслідок ДТП. Це означає, що проблема смертності стосується дорожньої і пішохідної інфраструктури.
Натомість МВС представив нам відеофіксації як панацею від смертності на дорогах.
На систему відеофіксації порушень ПДР було витрачено 203,18 млн грн платників податків. За понад місяць роботи зібрано 37,7 млн. Куди ж йдуть кошти? Половина іде в загальних фонд бюджету, а половина у спеціальний фонд МВС.
В чому тут проблема? В публічних фінансах найважливіший принцип повинен бути - логіка і взаємозв’язок, а також сталість та ефективність запропонованих рішень. Якщо вже гроші платників витрачаються на щось, то вони повинні витрачатися на усунення проблеми - наприклад на створення такої дорожньої і пішохідної інфраструктури, яка б мінімізовувала можливість ДТП.
Натомість у нас гроші платників податків витратились для закупівлі камер і зібрані зі штрафів гроші частково підуть в бюджет, а частково підуть на фінансування МВС. Тобто це ще одне джерело наповнення бюджету. Такий механізм дає зворотній стимул - ані МінФіну, ані МВС не буде цікаво, щоб дороги були безпечними і дорожньо-пішохідна інфраструктура унеможливлювала порушення, бо тоді це джерело зникне.
Що варто зробити - прописати чіткий порядок витрачання коштів сплачених за штрафи із зафіксованих порушень ПДР, де чітко визначити, що кошти повинні йти на розвиток транспортно-пішохідної інфраструктури територій, на якій кожне конкретне порушення зафіксовано.
Кілька місяців тому ми писали, що мантра про те що відеофіксація вирішить проблему смертності на дорогах є помилковою.
Перевищення швидкості, виїзд на "зустрічку", порушення правил маневрування та п'яного водіння - ці види порушень всі разом стали причиною 34% смертей на дорогах.
Тобто самостійно перевищення швидкості не складає навіть третини. Водночас за інформацією з доповіді ВООЗ, найбільш масовими жертвами виявляються пішоходи: у 2018 році вони становили 42% померлих внаслідок ДТП. Це означає, що проблема смертності стосується дорожньої і пішохідної інфраструктури.
Натомість МВС представив нам відеофіксації як панацею від смертності на дорогах.
На систему відеофіксації порушень ПДР було витрачено 203,18 млн грн платників податків. За понад місяць роботи зібрано 37,7 млн. Куди ж йдуть кошти? Половина іде в загальних фонд бюджету, а половина у спеціальний фонд МВС.
В чому тут проблема? В публічних фінансах найважливіший принцип повинен бути - логіка і взаємозв’язок, а також сталість та ефективність запропонованих рішень. Якщо вже гроші платників витрачаються на щось, то вони повинні витрачатися на усунення проблеми - наприклад на створення такої дорожньої і пішохідної інфраструктури, яка б мінімізовувала можливість ДТП.
Натомість у нас гроші платників податків витратились для закупівлі камер і зібрані зі штрафів гроші частково підуть в бюджет, а частково підуть на фінансування МВС. Тобто це ще одне джерело наповнення бюджету. Такий механізм дає зворотній стимул - ані МінФіну, ані МВС не буде цікаво, щоб дороги були безпечними і дорожньо-пішохідна інфраструктура унеможливлювала порушення, бо тоді це джерело зникне.
Що варто зробити - прописати чіткий порядок витрачання коштів сплачених за штрафи із зафіксованих порушень ПДР, де чітко визначити, що кошти повинні йти на розвиток транспортно-пішохідної інфраструктури територій, на якій кожне конкретне порушення зафіксовано.
Ща клеют отражающие наклейки на номера ))
