Господи, фейсбук напомнил, что 6 лет назад я писала такие стихи. Но я этого не помню
Хотілося би написати тобі довгого щемкого (і злого) листа,
Про образу, якоі вистачить щоб підривати будинки й знищувати цілі міста.
Саме зараз, поки я пишу, передранкова тиша, як детонатор, рахує до ста.
Саме зараз так тихо, що я чую, як б'ється пульс на моїй руці.
Всі чудові історіі мають погану тенденцію псуватись наприкінці.
Я пишу, і із пам'яті виринають спогади, наче мерці у ріці.
І тому я пишу тобі, перебираю слова, як мотлох з поличок-
Найскладніше забути голос і запах, ще важче - риси обличчя.
Зате легко тепер бути злою, замість ревіти - дамам ревіти не личить.
Кожен спогад про тебе вчепився у пам'ять, як в землю коріння
Із дитинства попереджають про шкоду наркотиків і алкоголю, смертельність куріння.
Не говорять лише, як любов перетворює теплі серця у холодне каміння.
Наберися терпіння. Все мине.
Наберися терпіння.