«Ну шо, третя ваша теж тепер сидить» — починає розмову опер.
Через два тижні після нашого із Надею арешту Катя прийшла до слідчого на допит і її арештували у кабінеті.
третя наша
«І ви приїхали спеціально аж сюди, у тюрму, щоб мене про це повідомити?» - питаю я.
Радісний відблиск на секунду зникає з обличчя опера - обличчя набуває серйозно-туманного виразу.
— Для тебе наразі найвірнішим рішенням було би зізнатись
— зізнатись в чому?
— Зізнатись у скоєнні злочину
— Цього я робити не буду
— Чому?
— Тому що я не злочинниця - посміхаюсь я.
Сидячи за столом опер ледь нахиляється вперед до мене і неголосно мовить: «Є ще така новина. Ми були в дитсадку, до якого ходить твій син. Із вихователями говорили».
цікава новина
Задоволений тим, що я перестала посміхатись, опер дивиться на мене очікуючи. На столі поряд із його зціпленними руками лежить білий аркуш паперу - для мого зізнання провини.
«Я розумію, що це непросто — зізнатись у скоєнні злочину. Давай почнемо з того, що просто визнаємо: ти там була», — із штучним спокоєм у голосі продовжує опер.
«Ми почнемо і закінчимо тим, - відповідаю я максимально тихо, - що прямо зараз ви натиснете червону кнопку».
(Уривок з книги «Riot Days» Альохіної)