Вспомнила любимое стихотворение Чупы (в моем переводе на русский)
Ничего уже не изменится, лето пришло и опять незаметно закончится
а ты также лежишь лицом к небу на зеленых склонах Карпат
с тем, кому до конца никогда не поверишь, хоть верить и хочется
...жара точно продержится дольше, чем синоптики говорят
в сентябре истончившись-измучившись, от шалав его оторвав
и коснувшись его запястий (а он весь горячий от Бога) -
кажется, только взгляни на него - загорится, будто сухая трава,
и ты вспомнишь меня - настоящего и дождевого
а я, кстати живу без тебя так, как жил без тебя и раньше,
хотя думаю о тебе часто, иногда покупаю JackDaniel's
и все реже бываю дома. Курю Галуаз и ганжу,
отбиваясь от тех, кто меня называет гением.
А я в общем живу без тебя, как раньше - сплю со всеми подряд,
И звоню на твой номер давно забытый,
Разговариваю с оператором, пью недействующий препарат,
И сплю как убитый.
и попробуй меня обвинить, что я как-то нечестно играю - ты зря:
я не гну твои линии жизни, не лезу к тебе в душу
лишь торчу в твоем городе мелким дождем с сентября,
наблюдая, как тебе без меня постепенно становится хуже.
оригинал:
І нічого не поміняється. Літо прийшло – і так само стихне.
А ти лежатимеш горілиць на зелених карпатських схилах
із тим, кому за жодних обставин не віритимеш до кінця.
Спека протримається трохи довше, ніж ти би хотіла,
і на початку вересня, вимучена і тонка, відірвеш його від повій,
торкнешся його зап'ясть – а він такий гарячий від Бога –
здається, тільки поглянь, і займеться, немов сухостій.
І тоді згадаєш мене – справжнього і дощового.
А я, власне, як жив без тебе так і живу,
але часто про тебе думаю, час від часу купую JackDaniel's
рідко буваю вдома, курю Галуаз і траву,
і відбиваюсь від тих, хто мене називає генієм.
А я, власне, як жив без тебе так і живу, кохаюся із усіма підряд.
Так само пишу тобі часом, дзвоню на старі недіючі номери,
розмовляю із оператором, приймаю якийсь недіючий препарат
і засинаю, неначе малюк, на рахунок «три»
І спробуй сказати, що я граю якось нечисто –
я просто не лізу та не виламую ліній твого життя, як іншим.
Звичайним дощем стирчу від початку осені у твоєму місті,
і дивлюсь як тобі без мене стає щохвилини гірше.
