Весенний мой автопортрет

Официант превратился в тыкву

Жаль только, что ресницы пообсыпались

Прошло 4 года, а я до сіх пор жду, когда меня найдут ггг

Сегодня очень смешно пошутила, когда знакомый Хрысти вез нас по домам и решил поехать очень быстро.
— «чувак, не гони, я и так скоро умру». Мы смеялись, чувак не понял.
А еще на работе мы с Чадским ввели день шуток про больницу и рак, когда каждый коллега хотя бы раз за день шутит мерзкие шутки на тему. Больше всего охуевает шеф, он у меня интеллигентный, пиздец, и каждый раз супериспуганно выглядывает из соседнего кабинета, когда слышит гогот про то, что эва ракует.
Даже спросил меня на кухне, не задевают ли меня шутки антона и спросил, ничего, если он не будет шутить про рак? Говорю, придется вам тогда в такие дни прятаться в туалете, иначе никак, против коллектива не попрешь, Денис.

С ней случился легкий приступ -
Ей смешно подряд уже лет триста
она ловит ртом тот самый первый снег
©️

Не, все нормально, это не осеннее обострение

Талант — это лицензия на всё. На оружие, блядство, наркотики, красивую жизнь, мудацкие выходки, самоубийство — абсолютно на всю хуйню.

Если Оззи Осборн рисует на стенах своим говном — это новый уровень дерьма. Если ты — это «блядь, Виталик, ты весь в говне».

— ты специально стоишь под дождем и на холоде?
— так, щоб виглядати якомога більш жалісливо.

Ти запізнився на п'ятнадцять хвилин поверх того п'ятнадцятихвилинного запізнення, про яке попередив. За цей час я придумала три гнівних твіти й п'ять трагічних і звісно не написала жодного з них. Я хочу розказати тобі про те, як замерзли руки і як болить спина, як я стримувала сльози на танцях (і стримала!) і як я втомилася, але натомість ми обговорюємо цей сніг (який як сніг на голову, вибачте), півтисячі ДТП за сьогодні в місті, мою нову роботу й твою не таку вже нову, затоплену Венецію, засніжений Київ, стріт-арт, соцмережі й зимове взуття. Я не розказала тобі про всі ті речі й не пригрозила санкціями, яких зазнають юнаки, що регулярно змушують мене чекати, бо мене лякає те, що ні тобі, ні мені нема за що чіплятися, нам обом час сиплеться кріз пальців і кілька піщинок, які я добровільно розвіяла за вітром у твою честь, сміховинні.

— давай я угощу тебя чаем.
— давай.

Я розказую про свою сім'ю, а ти про нашого спільного товариша, який почав займатися йогою з дівчиною з інстаграму й, допомагаючи їй з пошуком роботи, звернувся до тебе. Тебе очікує довга дорога, а мене — коротка, хоч і не близька. Я називаю число днів, що в них не випалила жодної цигарки, ти — число днів, які минають між випадками, коли ти заходиш в інстаграм. Ми вибираємо маршрут ніби спеціально орієнтуючися на вже зачинені кав'ярні, під ногами — мокро й слизько, ти подаєш мені руку на схилах і коли я кажу, що мені страшно. Ми опиняємося поряд з моєю вулицею. В голові чавун втоми, в пальцях рук поколює неуникність скорого ранку. Безроздільна година за розкіш.
— с меня чай.
Мені хочеться сказати щось, що підтримає тебе серед хаосу, слова які б заморозили час, повідомити тобі про речі важливі й справжні, але я лиш прощаюсь і вже переходячи дорогу кричу:
— передавай привіт Ромкі! і Круглому!.. І Шуріку обов'язково

Вдогонку предыдущему посту - читайте Нату

Когда иногда можно представить что ты снова живёшь в киеве и забыть, что ты в одессе

«Это когда совсем ничего не болит»

А вообще, прикиньте, главному Вагоновожатому страны в этом году 45 исполнится. Да, да. Тот самый нестареющий Антон, у которого микрофон, и который так скачет по сцене на своих концертах. Я и в 30 так не могу.

Нашел тут. На этой фотокарточке Алексей, который до усрачки боится высоты и которого очень легко взять на слабо.

Сдєлала єшьо локальних стікєров, Христя подивись

Я тебя выбрала.
Я тебя любить буду!
https://youtu.be/dCzF7ERvTd0