Гарно б разом з поліетиленом, полістиролом, алюмінієм, тетрапаком відвезти на станцію сортування невдалі розмови з матір'ю, нічні приступи екзистенційного жаху, дурнуваті жарти — свої та інших, ранкову слабкість в руках, пропущені потяги, недоречні інтонації, відчуття безвиході, спогади про всіх тих, кого з нами нема. Нехай це не найкраща вторсировина, кому воно треба, але якщо трішки заплатити, їх передадуть на безпечне спалювання. Головне тут слово "безпечне", аби лише не зашкодити — собі та іншим. Добре би провести пилососом по сторінках щоденника й по закутках пам'яті — як по закутках кімнати, перестати себе гризти, обов'язково перестати, а не знайти менш очевидні й більш витончені способи це робити. Я підозрюю, що є ті, хто так і роблять; інше питання, якою ціною їм таке вміння далося. Чудово було б відразу після споживацького ставлення до товарів переглянути споживацьке ставлення до людей (і більше ніколи не бути онлайн вибачте). Поки що я бажаю всім менше болю в наступному році, переживати й завдавати. Й перш ніж підете пити шампанське, не забудьте помити посуд.