- це не клеймо, синку! Не хвилюйтесь!
- а мама де?
- мама вийшла пар випустити, щас повернеться. Ви заспокойтесь, зараз у багатьох хлопців ось біполярний розлад - так вони живуть, ліки п'ють, і ніхто не знає, що вони хворіють! (Після цього невидима психіаторка весь час називає біполярку «біполярноє» і це бісить)
- А біполярноє багато у кого, так. А за радянських часів взагалі з шизофренією, знаєте, скільки було людей ?!
Це з-за зачинених дверей дільничної психіаторки.
Я сховалась під сходовим прольотом. Я дуже спокійно ставлюсь до всього, що пов‘язане із моїми проблемами і менталкою, проте як тільки бачу або чую як лікарі говорять з такими ж як я — починаю ревіти. Завжди. Це ірраціонально, я знаю.
Підходить жінка років п'ятидесяти, мама хлопця того, що зараз в кабінеті психіаторки з нульовою шумоізоляцією.
- депресія у нього сильна була, з дівчиною розійшлися. Поклали в лікарню, сказали біполярний розлад. А потім виписали. А ліків ніяких не прописали, уявляєте? І ось знову ... А там в лікарні стільки з цим біполярним лежало, син каже, ви не уявляєте!
А у вас що?
- те ж саме.
- боже, дівчинко! Ну ви знаєте, все буде добре! Мій ось тільки після лікарні трошки пам’ять втрачав, і голова у нього завжди болить, у вас таке буває?
- ага
- все буде добре, дівчинка!
Дуже захотілось, щоб мене заспокоювала не чиясь незнайома мама сьогодні, а моя. І всі рази до цього теж. І ще хочеться бути такою сильною-пресильною, щоб не просити знайомих і друзів підняти мене вранці і випхати на прийом, бо я вже кілька місяців не приймаю ліки. Ще хочеться бути сильною і злою, аби не просити друзів щоб пішли зі мною і простежили, що я точно потраплю до лікаря, а просто брати і йти, і шоб це все мені давалось із такою легкістю, з якою вдається не реагувати і не ображатись на тупі жарти знайомих про «біпалярачьку».
І ось я стою під сходовим прольотом, шмаркаюсь в шарф, а чужа заплакана мама мене заспокоює і за лікоть підштовхує в напрямку кабінету.
Потім старезна лікарка із дивним ім’ям бачить що я дуже заплакана і каже:
- та заспокойтеся, Евеліночка. Ми ж просто лікарі, а це просто лікарня! Заходьте вже!
І цілих півгодини ти можеш ревіти, пояснюючи що ти тепер вагітна і не знаєш що робити і чи тепер взаалі можна ті ліки, і жалітись, що тобі від ліків погано, і без них погано і просто завжди погано, а стара докторка робитиме вигляд, що нічого не відбувається і паузах між твоїми істеричними схлипуваннями розповідати спокійним голосом про погоду, весни і зими, які вона тут сидить, і про те, що «БІПОЛЯРНОЄ — то нічого страшного, зараз багато у кого". А потім скаже дівчині в халаті: "Аллочка (Зиночка, Ніночка), дай моток бумажкі? Ага, туалєтной. Тут ось треба обличчя витерти людині".
І мене вилікують. І тебе. І тебе теж, обов'язково, я дізнавалась!
Тільки нехай звукоізоляцію в кабінетах зроблять нормальну.
(Травень, 2018)
А от плейліст, під який мені добре уявляти себе на пенсії, у кріслі-гойдалці, щасливою і спокійною.
https://soundcloud.com/evelina-ganska/sets/nsjgy8y4ntn9